слайд1 слайд2 слайд3 слайд4 слайд5 слайд6 слайд7 слайд8 слайд1 слайд2 слайд3 слайд4 слайд5 слайд6 слайд7 слайд8

Календар подій

Наші партнери

Ми в соцмережах

П. І. Калнишевський - останній кошовий отаман Запорізської січі


Золотими літерами до героїчних сторінок історії українського козацтва вписане славне ім’я мудрого державного діяча, досвідченого воєначальника, відомого благодійника і мецената, останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського (1691-1803). Він, можливо, єдина в історії людства видатна особа, життя якої припадає на три століття.

Сьогодні його ім’я є одним із чинників духовного відродження, джерелом наснаги у відстоюванні незалежності та боротьбі з ворогами суверенної України. Тому для українців святими стають пам’ятні події, місця та реліквії, пов’язані з ним.

Петро Калнишевський (Калниш) народився у липні 1691 році в селі Пустовійтівка Роменської сотні Лубенського полку (нині Роменського району Сумської області). Ще змолоду здобув повагу в козацькому середовищі. А вже в середині ХVІІІ століття він обіймав на Січі найвищі старшинські посади: похідного отамана, військового осавула та судді, виконував відповідальні дипломатичні місії, відстоював інтереси війська Запорозького в Петербурзі.

Вперше був обраним кошовим отаманом у 1762 році. Протягом 1765-1775 років знову очолює «козацьку республіку». Вперше за її історію обирається на посаду кошового 10 років поспіль.

Важко переоцінити історичну вагу постаті кошового для піднесення державницьких ідей, відновлення прав і вольностей українського народу.

Калнишевський був далекоглядною, високоосвіченою людиною, цінував мистецтво, сприяв розквіту духовного життя в Україні. Він турбувався про заселення запорозьких земель вихідцями саме з України, а не чужинцями, постійно опікувався розвитком господарства і торгівлі. Особисто мав сім зимівників, на яких велося передове фермерське господарство.

Республіканський устрій Запоріжжя, потяг до економічної незалежності та небувале господарське піднесення на Січі за Калниша сприймалося російським урядом як бунт проти існуючого імперського устрою.

Влітку 1775 року, після успішного завершення Росією війни проти Туреччини, в якій запорожці відіграли вирішальну роль, Запорозьку Січ за наказом Катерини ІІ було вщент зруйновано. Калнишевського підступно схопили, закували у кайдани і поспішно вивезли до Москви, а потім без суду і слідства таємно переправили на довічне ув’язнення в Соловецький монастир Архангельської губернії.

Довгих 25 років утримувався гордий і нескорений колишній отаману нелюдських умовах, під цілодобовою охороною і суворою забороною спілкування, у тісній, задушливій келії, де не було змоги виправитися в повний зріст, і до якої не потрапляло сонячне проміння.

Упродовж століття будь-яка згадка про Січ чи Калнишевського суворо каралася. Про сумну долю Калнишевського після ліквідації Запорозької Січі, про його місце поховання стало відомо на Батьківщині завдяки надгробку, встановленому в 1856 році уродженцем Полтавщини, архімандритом Соловецького монастиря Олександром.

У 2004 році за участю української делегації біля одиночної камери Петра Калнишевского в Соловецкому монастирі було встановлене бронзове погруддя, виготовлене запорізьким об’єднанням «Мотор Січ».

Легендарного земляка поховали у найбільш почесному місці Соловецького монастиря - обабіч вівтаря соборного Спасо-Преображенського храму, до якого він пожертвував увесь свій величезний статок. Сталінськими сатрапами могили біля собору були сплюндровані, але, на щастя, зберігся до наших днів надгробок з могили кошового з епітафією (мовою оригіналу):


“Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда грозной Сечи Запорожской Сечи казаков атамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного християнина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю».


11 липня 2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізував і приєднав Калнишевського до лику святих. Відтоді щороку, у день Святої Богородиці Покрови (14 жовтня), відправляються поминальні літургії за Святого Праведного Петра Калнишевського. Собор також ухвалив і його іконографічний образ (ікону).

Трьохсотрічний ювілей Калнишевського був відзначений відкриттям 12 липня 1991 року в селі Пустовійтівка першого монументу Кошовому.

Скульптори народний художник, академік Василь Бородай та заслужений працівник культури Ростислав Синько талановито втілили в бронзі образ легендарного земляка, який немовби повертається із забуття на Батьківщину. В святковому старшинському одязі Калнишевський тримає у правій руці булаву – символ влади отамана, а лівою рукою водночас притримує шаблю, що засвідчує його військову звитягу та готовність боронити рідну землю від ворогів. Його стурбований і водночас суворий погляд свідчить про тривожні думки за долю України та її народу.

За задумом авторів символічний вказівник на в’їзді до Пустовійтівки та пам’ятник повинні були стати елементами майбутнього меморіального комплексу кошового, який, на жаль, за браком коштів не був утілений у життя.

До 25-річчя з часу відкриття пам’ятника, спільними зусиллями роменської громади та благодійників скульптуру було встановлено на гранітному постаменті, а доріжки покрито бруківкою.